Імена вирізьблені у вічності

У тиші часів, де мовчать небеса,
Летять наші мрії, як світла роса.
І в серці Всесвіту, в зорянім листі —
Імена вирізьблені у вічності.

Не стерти їх вітром, ні плином доби,
Вони — як вогонь у глибокій журбі.
Живуть поміж зір, у легендах, піснях,
У пам’яті в серці в душі у словах.

Тут кожна сльоза — мов підпис душі,
На мармурі доль, на землі і в тиші.
І навіть коли відійдуть голоси —
Їх шепче світанок крізь сни і часи.

Це більше, ніж слово, ніж спомин чи звук —
Це слід золотий від незгаслих рук.
Бо ті, хто любив, хто стояв до кінця —
Живуть у світанках людського серця.

І хоч промайне ще не раз віків шлейф —
Імена ті палають, як вічний рельєф.
Бо в кожному подиху, в подиху дійсності —
Горять ці імена, вирізьблені у вічності.