Яка іронія в думках,
Усі ми помиляємось.
Ми розчиняємось в словах,
А далі ми прощаємось.
Довго караємо себе
Тупими діалогами.
Чекаємо, доки не прошкребе
Серденько тривогами.
А потім плачемо сильніш,
Із біллю той нестерпною.
Від досвіду стали мудріш,
З бронею вже залізною.
Безпечніше тепер іти
По стежці долі з правдою.
Собі правдиво ти скажи,
Цей вибір не є зрадою?
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
