Було звичайне осіннє ранок. Листя тихо кружляло на вітрі, а я йшла по місту, зібравши думки в купу. Здавалося, що все навколо вже стало частиною моєї рутини: знайомі вулиці, шум машин, гомін людей, які теж йшли своїми шляхами. Я не поспішала, просто прогулювалась, насолоджуючись свіжим повітрям і цією тихою, майже магічною атмосферою міста.
Раптом, як з нізвідки, переді мною з’явився він. Чи то з якоїсь казки, чи просто через випадковість, але він стояв переді мною з усмішкою. Очі, як дві глибокі озера, притягували до себе, а його присутність відчувалась, ніби він став частиною цього світу саме зараз, спеціально для мене.
"Привіт," — сказав він, і його голос звучав так тепло, що на секунду я забула, де я, і хто я. Я зупинилась, здивована його прямим підходом.
"Привіт," — відповіла я, намагаючись зберегти спокій.
"Ти так гарно йдеш, а я ось тільки-но згадав, як давно не пив кави в хорошій компанії," — він посміхнувся, і я помітила в його очах якусь іскру цікавої історії, яка була тільки на початку.
Мене це здивувало, але чомусь я відчула, що в цьому є щось справжнє. "Може, спробуємо разом?" — сказав він, а його пропозиція була такою простою, як самі ті осінні листя, що падають із дерев.
"Добре," — відповіла я, і ми пішли разом у кафе. Між нами був певний магнетизм, немов час зупинився на цих хвилинах. Ми сіли за столик біля вікна, пили каву, сміялись, і розмовляли про все на світі. Здавалося, що ми знаємо один одного вже давно, і кожен момент нашої розмови був настільки природним і легким.
Ми сиділи так довго, що темрява вже огортала місто. Час летів, і я навіть не помітила, як пролетіли години.
"Знаєш," — сказав він, дивлячись на мене з тихою усмішкою, "я відчуваю, що ти дуже особлива."
Я просто посміхнулась, не знаючи, що сказати, і він знову продовжив, "Може, прогуляємось ще трохи? Я б хотів побачити тебе знову."
Я погодилась без запитань, ніби відчуваючи, що це був правильний крок. Ми йшли по вулиці, де вогники ліхтарів відображались у калюжах, і відчувалась ця магія вечора, коли з кожним кроком ставало зрозуміло, що ми просто не можемо розлучитись.
Ми зупинилися біля старого парку, і раптом він обернувся до мене, на секунду дивлячись в очі. Він не сказав жодного слова, але я зрозуміла, що це був той момент. Той самий момент, коли ми наближалися один до одного, і я відчула, як серце прискорюється. І ось, він обережно торкнувся моїх губ — перший поцілунок, такий ніжний, але в той же час сповнений тепла та непередбачуваності.
Ми стояли так, мовчки, довго після того поцілунку, але я вже знала, що щось у моєму житті змінилося. Мій погляд на світ змінився в одну мить. Це була не просто зустріч двох людей — це було щось більше. Це був той момент, коли любов знайшла мене в найбільш несподіваний спосіб.
І з того часу, кожен наш день був наповнений новими емоціями, новими розмовами, і новими поцілунками — тими, що нагадували мені про той перший вечір, коли я дізналась, що таке справжнє кохання.
Veronika
