Історія убогого поета

У світі холоду і зим блукав лиш бард.
Блукав один, блукав у пошуку життя,
Шукав того, про що не раз благав ці кляті небеса.
І серце виривалося з грудей:
Він шукав її, шукав ту найкращу із людей.
І вітер печалі мене не спинив —
Я йшов все далі крізь холод і біль, забувши моралі.
Тумани образ були на шляху,
Я йшов в невідомість, лиш відчував нестерпну жагу.
Та криги лишають у думках рубці…
Ні, я йтиму вперед, стиснувши старого блокнота в руці.
Він буде ступати щоденно роками,
Тільки б милуватися нею ночами.
Під зоряним небом, якось в пітьмі,
Зірками був вишитий образ, мов ниткою на полотні.
Все, як уявляв,
Як у багряних світанках
Бездумно портрет кохання свого малював.
Тепер вже поета було не спинити:
Що духу він біг, щоб в котре долю змінити.
Бард біг по тонкому льду із криком:
"Чекай, зачекай ще трішки, я йду!"
Застиг у очах міраж,
Це був образ,
Це був мій персонаж.
Я гнався ще дужче по кризі озер,
Таємний образ вже вправі дістався печер.
Бард впав бездиханно — він вперше почув в грудях біль.
Женучись за коханням, не помітив, як постарів.
Рачки добрався автор до скель
При тліючій свічці у нУ світі холоду і зим блукав лиш бард.
Блукав один, блукав у пошуку життя,
Шукав того, про що не раз благав ці кляті небеса.
І серце виривалося з грудей:
Він шукав її, шукав ту найкращу із людей.
І вітер печалі мене не спинив —
Я йшов все далі крізь холод і біль, забувши моралі.
Тумани образ були на шляху,
Я йшов в невідомість, лиш відчував нестерпну жагу.
Та криги лишають у думках рубці…
Ні, я йтиму вперед, стиснувши старого блокнота в руці.
Він буде ступати щоденно роками,
Тільки б милуватися нею ночами.
Під зоряним небом, якось в пітьмі,
Зірками був вишитий образ, мов ниткою на полотні.
Все, як уявляв,
Як у багряних світанках
Бездумно портрет кохання свого малював.
Тепер вже поета було не спинити:
Що духу він біг, щоб в котре долю змінити.
Бард біг по тонкому льду із криком:
"Чекай, зачекай ще трішки, я йду!"
Застиг у очах міраж,
Це був образ,
Це був мій персонаж.
Я гнався ще дужче по кризі озер,
Таємний образ вже вправі дістався печер.
Бард впав бездиханно — він вперше почув в грудях біль.
Женучись за коханням, не помітив, як постарів.
Рачки добрався автор до скель
При тліючій свічці у надрах печер.
Він не вірив,
Прочитавши сотні любовних історій із книг,
Помре на одинці тут, серед криг.
І біль, й печалі, і мета —
Це лиш тенета.
Така історія убогого поетаадрах печер.
Він не вірив,
Прочитавши сотні любовних історій із книг,
Помре на одинці тут, серед криг.
І біль, й печалі, і мета —
Це лиш тенета.
Така історія убогого поета…
Віктор