І більше вона не прийде,
ти краще її відпусти,
лиш в памʼяті слів голосних,
кричатимеш мовчки: «Прости».
Вона тоді тихо піде
у ранішнім сяйві світання,
та лиш тебе не знайде,
щоб попрощатись востаннє.
У полі волошок зірве,
як небо, блакиттю сповите,
і знову свій спокій знайде,
що розчинився крізь роки.
В мережево мрій закохався,
придумавши старе кіно,
аж потім шалено злякався
від сну, що здійснився давно:
Удвох вони довго гуляють,
під деревом тіні шукають
стежину, що зводить серця,
де віє холодна весна.
Тахмасбі Ірина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
