В словах, які вічністю в’яжуть алею,
Письменники вміло малюють картини.
Трояндами слів стелять всю галерею
І в’яжуть красиво в разки намистини.
Нектаром любові слова наливають
І ставлять їх трепетно в сонячний ряд,
Красиво віночком, як квіти, вплітають
Й на творчий виводять парад.
Співучі, джерельні, такі дзвінкотючі,
Неначе дзвіночки бринять і бринять,
На ниві письменництва сходи співучі
Фіалковим квітом п’янять і п’янять.
Як білокрилі лелеченьки милі,
Злітають висОко в небесную вись,
Набравшись від Музи блаженної сили,
Рікою любові слова розлились.
Сузір’ям Плеяд розіслались по небу,
І трепетом ніжним спустились донизу,
Шукають в них люди сакральну потребу,
Бо в душі заходять вони без капризу.
Безмежжя в них світ й особливі принади,
Які ж бо чарівні бувають слова!
Знімають журбу й заліковують рани,
Вони – немов казка весни лісова.
Хай трепет любові заходить у серце
Від слів, що нектаром наповнюють душу!
Відкрийте для них і віконечка, й дверці,
Й прийміть найсолодшу у світі спокусу.
Розлийте ви їх в кришталевії чаші
І спити до дна побажайте усім.
Любов’ю серця наповняються ваші –
І величі слів зазвучить вічний гімн.
М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
Гарний твір, красиві порівняння. Але раджу допрацювати, щоб довжина розміру рядків не скакала.
Не ображайтесь на коментар. Написла, тому що торкнувся. Бо те все, що читаю, диву не перестаю дивуватись. Навіть коментувати не хочеться. Бо там треба було б цілі петиції писати і з приводу розміру, і рими, і змісту, і в’язання оного з другим, і т. д.. Але це вже особисте. Я ж не літературний критик на сайті-).
А з приводу розміру візьміть це до уваги.
Нехай щастить!
( 12 ) В словах, які вічністю в’яжуть алею,
( 12 ) Письменники вміло малюють картини.
( 12 ) Трояндами слів стелять всю галерею
( 12 ) І в’яжуть красиво в разки намистини.
( 12 ) Нектаром любові слова наливають
( 11 ) І ставлять їх трепетно в сонячний ряд,
( 12 ) Красиво віночком, як квіти, вплітають
( 8 ) Й на творчий виводять парад.
( 12 ) Співучі, джерельні, такі дзвінкотючі,
( 11 ) Неначе дзвіночки бринять і бринять,
( 12 ) На ниві письменництва сходи співучі
( 11 ) Фіалковим квітом п’янять і п’янять.
( 11 ) Як білокрилі лелеченьки милі,
( 11 ) Злітають висОко в небесную вись,
( 12 ) Набравшись від Музи блаженної сили,
( 11 ) Рікою любові слова розлились.
( 12 ) Сузір’ям Плеяд розіслались по небу,
( 12 ) І трепетом ніжним спустились донизу,
( 12 ) Шукають в них люди сакральну потребу,
( 12 ) Бо в душі заходять вони без капризу.
( 12 ) Безмежжя в них світ й особливі принади,
( 11 ) Які ж бо чарівні бувають слова!
( 12 ) Знімають журбу й заліковують рани,
( 11 ) Вони – немов казка весни лісова.
( 12 ) Хай трепет любові заходить у серце
( 12 ) Від слів, що нектаром наповнюють душу!
( 12 ) Відкрийте для них і віконечка, й дверці,
( 12 ) Й прийміть найсолодшу у світі спокусу.
( 12 ) Розлийте ви їх в кришталевії чаші
( 11 ) І спити до дна побажайте усім.
( 11 ) Любов’ю серця наповняються ваші –
( 11 ) І величі слів зазвучить вічний гімн.
М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
В попередньому коментарі те, що писала, що не перестаю диву дивуватись, це не ваших віршів стосується. Продовжуйте творити. У вас гарно виходить. Але до уваги візьміть мою пораду і ваші твори будуть досконалими. Натхнення!