На сонячній траві, під лісовою мовою,
Ми, душею світлою, пливем в дивовижний снові.
У серці нашому живе відлуння квітучого літа,
І вогняний спалах, що розпалює світ від сторони крилатих брегів.
Літаємо, мов феї, в країну чарівницьких зірок,
Де мова пісень ніжна, наче кришталевий спів пташок.
Мріємо ми про краї нові, де час розтає від усмішок,
Де квітне мудрість, наче перлина, у серцях людських кутках.
Прокладаємо шляхи через моря та океани мрій,
Де зорі співають пісні вічного кохання і вірності.
І йдемо ми додому знову, до дому, де серце має зігрітий камінь,
Де розквітають долі, наче квітка, веснянім диханням дишать.
О, краю наш, відлуння небес високих,
Ми приходимо додому, неначе лелеки, весело крилатих.
І серця наші, мов вітрила, на зустріч щастю відкриті,
Бо домівкою для нас є світ, де любові вічна відбиті.
