тривожна знову ніч
і небо як трунА
у чорнім креп-сатині з
срібними гвіздками
життя – така неоковирна штука
в якій уже усе було
і те що бУде
намальоване напЕред
все відбувається відбувшись
відбившись від
передчуття всього
все просто є
биттям сердець
і неважливо що й навіщо
життя тече собі абИщо
і не кудись
а просто
звідси й
не сюди
здається хаосом
ця метушлива суєта
але поезія проникла в
глибину цих ран
і ти
від правди
від-
вертаєш очі
їх, свої і всі
містерія думОк
невпинна і нудна
матеріально по-
вторима втома
гукАє хтось
оглЯнешся – нема
нікого
поряд
чийсь погляд ви-
вертає душу
а кажуть що
її нема
чому тоді так
боляче любити
і
бачити любов
лише в думках
далеких
неминулих
в як леза
гострих небесах
навстіж все
навсібОки
ото й не втримав най-
дорожче
несила бУло полонИть
божественних пісень
яких булО всліпУ
складало мОє серце
у не-
повторні
складки тих часів
коли ме-
не торкалось
справжнє диво
і все булО не тУт
в-
се
бУло
тАм
