Заходи пролиті вином на стіні
І схід, що нагло сигарні ночі віднімав
Моє кохання спить в п’яного Орфея на плечі
Моє кохання вбите, на могилі всі емоції в числі
Щоб ним я смерті бажав уві сні
Шукаю через сопливі балади і депресивні дні
Записки, портрети, конверти
Так щоразу і ночі добігали кінця
Я боявся ранків…
Я боявся кроків, поглядів, питань
І ранків…
Зранку твій голос з лазурного дна
Цнотливе тіло білосніжне ввись
Гомін, барабани, крики, як колись
А з тобою тиша, ти – ранок на пляжі робочого дня
Я люблю волати, щоб ніхто в сумерки не спав
Підкидати слова жадібним очам розпалених мадам
Ти – кошмарний сон найкращих детективів з елітними пальто
Ти крадеш, вбиваєш і ґвалтуєш – всеодно!
І людину все одну
Як я люблю безвихідньо-бордові криваві рани
І стогін від розпечених камінь
Я не взможі описати як кохаю, коли ти забуваєш
Залиш мене
Ну хоч на мить
Знайомі до судом твої руки кришталеві
Базальтові нічні мої думки
Ми разом наче народились
Ми наче померли, коли зійшлись
Ти мене вбиваєш
І тільки з тобою я живий
Клонусь щоранку вниз
Клонусь з надією одвічно, що до землі я ближче
Ну хоч на мить
Панасюк Максим
