грудень вривається так упевнено і розкуто,
щоб усі одразу вшановували його ім’я.
але наша зима — це назавжди лютий.
це знаєш ти. і це знаю я.
це знають всі. навіть ті, хто бажав би ніколи не знати.
не пізнати життя з найчорніших його боків,
не рахувати постріли і, Боже, не рахувати втрати,
не сивіти раніше своїх років.
грудень тримає міцно спогадами, сповненими любові —
тими, що бережеш, як вигорілі старі листи.
із усіх його теперішніх автострад і колій
я не знаю куди іти і що йому принести.
я не знаю, що принесе він нам із тобою,
як нам зловити сигнали його мереж.
скільки ще буде наснаги, а з нею — болю,
я не знаю. і ти це не знаєш теж.
хочеш-не хочеш, та ця сторінка перегортається,
історія переписується і видається в ядучих томах.
тому сьогодні молися або хоча б схрещуй пальці,
бо з нами стається нова зима.
Бешкет
