* * *

Не стримуюсь,
похвалюсь новиною —
Переступила
радість мій поріг,
Була сумнівною,
якоюсь не такою,
Погляд, як вірний
пес, стеріг.

Стояла мовчки,
очі у підлогу…
Зрадівши гості,
плуталась в словах…
А та сказала,
що пора в дорогу…
Погляд застиг
в прочинених дверях.

Невже то радість?
Досі сумніваюсь,
З’явилась іскра
й згасла, тільки дим…
І знову з сумом
вкотре я вітаюсь,
З його холодним
поглядом скляним.

17.10.2023.

Зубко Ганна