Часи Хмельниччини минули,
"Руїна" вслід за ним пішла,
Мазепу й Орлика забули,
Революція Верлана пройшла.
Та бої все ще тривали,
То ж в хід пішли підступні плани,
Гуртом країну розідрали
Ляхи, москалі й османи.
Пройшли роки і всі притихли,
Змирившись з долею тяжкою,
І навіть гайдамаки зникли
Склавши свою зброю.
На болотах тим часом постала напруга,
Переворот здійснила нова імператриця
Назвалась Катерина друга
Саксонська ця блудниця.
І хоч дівиця не вродлива,
Злягалась з ким тільки не лінь,
Легенда масово ходила,
Що побував там навіть кінь.
Одним з таких “щасливців” долі
Був Станіслав Понятовський,
Ще й з Катеринової волі
Королем став польським.
Всіх наказів владних
Не фільтрував,
Католиків і православних
У правах урівняв.
Поляки вскипіли
І після дебатів,
В місті Бар утворили
Секту конфедератів.
І давай задля забави
почали чинить росправи.
Катували, грабували,
Церкви руйнували,
Калічили, трощили,
Православних не щадили.
Та не довго для шляхти
Музика гралась,
Гайдамацьке повстання
в Україні піднялось.
І вже 6 червня
З групою вояк
Вирушив з Чигирина
Максим Залізняк.
Сили повстанців швидко зростали,
Місто за містом щоденно звільняли.
Зметали зі шляху тиранів,
Здобули Черкаси, Смілу, Канів.
Вже й володінь Потоцького дістались,
Під Уманню військо все зібралось.
На зустріч повстанському фронту
Послала шляхта Івана Гонту.
Авторитет він мав чималий
В Уманській провінції,
Тож отримав там посаду
Сотника поліції.
Іван був хлопець не простак,
Освіту мав і гострий розум
І шляхта зовсім аж ніяк
Не вбачала в ньому загрозу.
В Звенигородку він відтак
Вирушив на розбори.
Його зустрів там Залізняк
Й почались переговори.
Кожен в Умані поляк
Від звістки налякався,
Що Гонту вмовив Залізняк
До повстання доєднатись.
Мабуть повірив він в ідею,
В країні можлива та пора
Коли козацтво править нею,
І кожен вільний від ярма.
А шляхта, щоб урятуватись,
змінивши згажені штанці,
Почали до бою готуватись,
Як полохливі ті зайці.
Та зрештою після боїв тяжких
Там почалась страшна картина,
Яку очевидці подій тих
Назвали "Уманська різанина".
Хотів врятувати Гонта міщан,
Та не щадили повстанці гнобителя,
Проте від розлюченої маси селян
Вдалось врятувати дітей управителя.
Отримавши шалену славу,
Максим як гетьману годиться,
Проголосив нову державу
І Умань там була столиця.
Отож тепер колишній сотник,
Від повстанської ради,
Отримав звання нове полковник
І атрибути князівської влади.
Ураганом лились
Гасла революційні,
Швидко ширились
На воєводства сусідні.
Удача козакам всміхнулась,
Стільки крові було пролито,
Що від страху здригнулась
Вся Річ Посполита.
І як раніше це бувало,
Перед лицем поразки зпереляку,
На допомогу ляхи позвали
Свого московського друзяку.
Розуміла Катерина,
Що козацьку пожежу
Вітром перекине
На лівобережжя.
Тож об’єднавшись з ляхом,
В своєму стилі,
Підлим шляхом
Свої плани здійснили.
Союзником прикинувшись
Умань оточили,
Козаки довірившись
Двері відчинили.
Переступивши кордони,
Ножа встромили в спину,
Розброїли загони,
Керівників схопили.
Після довгих знущань доволі епічних,
Винесли вирок на день десятий
Максима на каторгу довічну,
А Івана до страти.
Страта руйнувала
Всі норми етичні.
Показово тривати мала
Цілих два тижні.
Гонта вийшов на страту
З лицем спокійним і веселим
І продовжував жартувати
Коли смугу шкіри здерли.
Ефект на публіку чималий
Ці дїї Іванові справляли,
Тож не витримали кати
І голову йому відтяли.
(Серед натовпу під час страти,
Стояла й підло посміхалась,
Дочка уманського магната,
Що завдяки полеглому врятувалась.)
Ці події не зуміли
Досягти головного.
І не зупинили
Руху визвольного.
Боротьба ще тривала
Кілька років безупину,
Та вкотре поразки зазнала
Від удару в спину.
Став зрадником вдвічі,
З промаскальським нутром,
Отаман Запорозької Січі
Калнишевський Петро.
Допоміг він ворогам
Повстання придушити.
І з рештою остаточно
Коліївщину зупинити.
Віддячила Катерина отаману сповна,
В соловки його заслала,
А після цього щей вона
Запорожську Січ ліквідувала.
І польські володіння
Не спішила покидати,
Та без докору сумління
До рук хотіла їх прибрати.
Як результат її діяння,
Ослаблена й розбита,
Припинила своє існування
Річ Посполита.
Історія вже вкотре дала перевірить,
Що з тими буває,
Хто москальським словам вірить,
Хто їх сторону вибирає.
***
Країна має здатність відтворюватись,
А історія має властивість повторюватись.
***
Якщо мене би запитали,
Яку країну б ви назвали,
Що мала несправедливу долю,
Сповнену відчаю і болю,
Де голодомори пережило селянство,
Попри родючих чорноземів багатсво.
Де вся історія – це боротьба за волю,
Де ворог ніколи не дає покою.
Де мільйони жертв і кілометри завзяття
Не подололали це прокляття
Де за визвольним рухом йде завжди "Руїна"
Спадає на думку лише Україна.
Олексій
