***

Вона печаль змахнула зі щоки,
Усмішку заховала десь у зморшках.
Любов несла свою через роки,
І ось до фінішу її лишилось трошки.
Бо все життя кохала лиш його,
Йому одному ніжність дарувала,
Родинний затишок,добробут і тепло,
Із ним від щастя завжди розквітала.
Неначе мить усі роки пройшли,
І сивиною голову укрили,
Але назавжди в пам’яті момент,
Коли дивилися на зорі в небі.
Життя момент, секунда і немає
Воно пройде, змахнувши на прощання
І думати нам варто всім про тих,
Що поруч будуть у момент прощання.