+++

Місто видихає тепло,
час завмирає в людях на вечірніх вокзалах.
Пізня осінь проходить крізь подих,
що осідає в теплих книгарнях.

Голосну тишу пронизують вуличні ліхтарі,
розмовляють з голосами,
що відлунюють у вечірньому вітрі.

Дерева шепочуться з зірками в гарячому піднебессі,
сваряться з голосом,
що кричить крізь дим голосом смерті.

Зірки видихають тривогу і безпорадність,
змушують людей вірити в беззаперечну банальність,
кричать з небосхилу мовою невідомою.

В осінньому вітрі пахне смертю і втомою.

Дара