****

І скільки б не було сказано слів,
Безголосих надривних думок.
Скільки попалених душ .
Я знаю, ти чуєш,
десь там в глибині .
Мовчання – це вихід !
Мовчання – це хід!
Але ні не мовчи ,
Не катуй душу ту ніжну,
Серце не ріж я прошу.
Ми ж зустрінемось з тобою ,
Там де спокій горло рве ,
Я кричатиму до болю ,
Але серце вже помре .
І ніхто не скаже стоп ,
Від надривних тих думок .
І я знову прахом стану,
І повернусь до землі .
Хто ж згадає
Хто забуде ?
Скажіть.
Я послухаю сонети ,
Про любов і про кохання ,
Про думки нещасні, милі
Що як трунок горло опікають
Тож не треба слів
Їх було сказано багато …

Сапфо