***

Сьогодні заплакані очі,
Душа, мов пустеля, пуста.
Я мертва, як той тамагочі,
Забута у вирі життя.

Слова твої — пустка і тиша,
Як вітер, що віє вночі.
Немає тепла, лише крига,
Замерзла навіки в мені.

Кричала я і шепотіла,
Та голос зникав у пітьмі.
Ти виростив мене зі сталі —
Тож їж і залізні плоди.

Ти думав, що сила — це влада,
Що слабкість — тягар у душі.
Тепер моє серце не плаче,
Воно вже ніколи не гріє вночі.

Тепер я стою нерухома,
Немає ні слів, ні жалю.
Кував із любові окови —
Тобі я тягар їх дарю.

Хай холод огорне нас разом,
Хай тиша замінить наш сміх.
Віднині у серці не вогник,
Лиш білий, пекучий там сніг.
Ірина Ковальчук