***

Кожної ночі рутинно писати "кохаю",
Але з таким почуттям, мовби востаннє,
Кожного ранку прокидатися від "Доброго, сонце"
І знати, що він є твоїм охоронцем.
Коли починаєш усміхатися перехожим,
Коли помічаєш як тонко виводять мелодію сойки,
Коли задивляєшся на зімкнуті в замок Руки, на усмішку дитини, на букети в Руках чоловіків, на сміх безтурботних Школярів.
І все живе, живе й вирує.
Руками насильно зводити посмішку в Спокійний стан обличчя,
Радіти болю в животі
Бо це не хвороба, ні,
Це знак того, що ти все ще жива.
Розчаровувати людей, розчаровувати себе,
Засинати з тягарем на душі і скорботою В серці,
Але зранку знову оживати під звуки Будильника та повідомлення "ти Найкраще, що в мене є".
Жити.
Сумувати за його устами, хоч і бачились Кожного дня.
Перед сном згадувати ніжні, але сміливі Поцілунки у шию, та нижче, глибше, Міцніше…
Ти таки жива.
Анна Швець