* * *

Коб я міг здобути можність,
Почасти врем’я зупинить,
Його невпинну особовість,
Ув’язнити в одну мить.

В єдину витончену гожість,
У велечисто-сніжну хіть,
Усе одно очей не в мозі
Твоїх здолужити блакить.

Коли б сусвітове намисто
Стозорий виквіт розмаїть,
Постали муром урочисто,
Дивним збігом самохіть.

Усе одно замало блиску,
Мало тебе вочевидь.
Михайло Нечипуренко