Емоції нас накривають наче хвилі,
Ніхто не встоїть перед правдою буття.
На жаль, ми перед нею так безсилі,
Перед той силою, що називається життя.
Моменти пропливають наче фотографії,
Приємні, негативні, всяке тут бувало,
Нам дуже сильно бракуватиме її,
Чому так часу ми провели спільно мало?
Той груз, що на душі він не розтане,
Він просто зменшиться на фоні іншого,
Ніхто й подумати не міг, що так тебе не стане,
Бо ми тобі бажали тільки ліпшого.
Ти більш не будеш дмухати мені на вухо,
Чи битись лобом об мій лоб,
Кричати дзвінко і мурчати глухо,
Під час роботи мій займати комп.
Нам вже бракує цього, якщо стисло.
Як ти завжди спала між нами,
Як ти займала наше крісло,
Крутилась і вертілась під ногами.
Сиділа в душі і за нами слідкувала,
І як носилася галопом по квартирі.
Все шкрябала навколо і кричала,
Міюшка, спочивай же в мирі.
І ніби зараз недостатньо негараздів?
І досі йде триклятая війна.
Як жити якщо серце вкрасти?
За кожну дію є своя ціна…
Баланов Артур
