***

Тихо. Потім постріл і крик журавля.
Він вже більше не зможе літати.
Його гідність у рані крила
Загниває і кров’ю пройнята.

Він летів до дітей в тихий гай,
Там де вільно літають усі,
Та занесло його до тих стай
І забрали два крила в душі.

Він в калюжі кривавій лежить
І тріпоче востаннє те серце.
Його воля так близько, та мить…
І її знову топчуть два хлопця.

Двоє статних та сильних хлоп’ят.
Із рушниці підстрелили птаха.
Щоб не летів над полем без ґрат.
Щоб не видів чия горить хата.

Щоб і навіть ві сні не хотів
Зупинитись у них біля дому.
Та і що, що той дім зруйнував
Не одну журавлину солому.
Поліщук Маргарита