***

Накликали горе, страшенну чуму,

Чекали не довго, йде місто в пітьму.

Маршує по кістках ординський солдат,

Там люди замучені, вбиті лежать…

Ох, Маріуполь! Так стогне душа…

Чому не молився, а кликав царя!?

Чому наші воїни в ранах, в крові –

Тебе захищають від пут сарани!?

Тепер ти побачив всю правду, всю суть!?

Ми воїни Світла і сурми нас звуть!

Весь Захід горою за тебе стоїть!

Чому ж не молився братерський наш Схід!?

Чому ж ти над ідола лик сотворив!?

Тепер ваші душі у пекло він звів.

Його не хвилює російська сльоза,

І мова не спинить, бо то сарана!

Та, ти не ламайся,- ставай, підведись!

До Бога душею хоч раз притулись!

Пошириться Світом твоє каяття…

В молитві уся українська земля!