***

Вона не бачила нічого,

Нікого вже не чула,

Просила лише смерті в Бога!

Як кадр життя минуло.

Оскаженілі недолюди

Себе вже не тримали,

Стогнали діти, крики всюди

В околицях лунали.

А її тіло, наче рана,

Як місиво кроваве.

Від жаху коси вже не рвала,

А час все не минає…

Донька маленька за стіною,

Її вже теж не чує.

Невже кінець, душа в покої?

Зловіщо вітер дує…

Запам’ятає Небо світле –

Її рогівка ока,

Самотнє дерево, без листя,

Там птаха одинока.