***

Тримаю у руках я “Кобзаря”…

До строків знов очима припадаю,

Один рядочок, другий і сльоза…

В очах моїх від смутку застигає.

Нічого не змінилось, ні!

Як і раніше біль скрізь пробирає,

Втекли роки від юності мої…

Не можу прочитати,- закриваю.

Блукає український смуток:

Від ляхів, московитів, всіх шакалів,

Духовність роду прибиває, душить –

Проклята сарана, навала.

Наввипередки: хто скоріше, перший –

Ярмо накине, як чавунну шапку,

Ні словом більше, а ні словом менше,

Від Бога наше місце – КРАПКА!

Шевченко, ти наш батько, наш учитель!

Ти бачиш, що ми бродимо по колу.

Ми віримо в чудесне, бо, як діти…

Чергова битва за свободу, нова…

Чи, як Мойсею треба років сорок –

У відчаї пустельному ходити!?

Та, Господь, зглянеться і зніме морок!

Він нас обрав – ми його любі діти!