***

Живе собі, квітне Земля…

Хлюпоче по берегу море…

Осіння, прекрасна пора…

Виблискують радісно Зорі…

Усе своїм ходом спішить…

Здіймається вітер у гори…

Ніхто не чекав, та, у мить:

Велике, кроваве горе!

Імперія зла нищить все,

Бо тішать її людські сльози.

Нема порятунку ніде,

Стоїть у дворі, на порозі…

Спочатку Чечню розп’яла…

Дітей сорок п’ять тисяч вбила!

А потім до нас пригребла –

Замучені в братніх могилах…

Не плач, не стогни Дніпро!

Не виривай мою душу!

Усе що було – відбуло…

Я сильною бути мушу!