***

Схилилась калина, замерзла…

Холодний листопад сніжИть…

На небі всі зіроньки щезли,

У темряві Світ людський спить…

Калина сама…одинока…

На гронах красуні печаль…

Синичка летіла високо,

Відчула її біль і жаль…

Присіла на крону, схилилась:

“Калино, ще трішки терпи!

Бо Небеса розчинились!

І вийде Зоря із пітьми!”

Бо, як і Христа розпинали –

Поглинула темрява Світ,

А потім всі сурми заграли!

Воскресло життя – вічність літ…

Калина з пітьми стрепенулась,

Підняла до Сонця гілля!

Синичці у слід посміхнулась…

Воскресне – настане Життя!