Ти мов повінь, що палає,
Мов засуха , яка бринить дощем,
Мій вогонь вічний, що згасає,
Моя троянда, вся вкрита кущем.
Забери мене в густії діброви,
Поведи, де панує незнаний туман,
Запровадим ми щирі розмови
І заляже між нами відвертий роман.
Знаєш, зірко моя золотиста,
Смуток веде в мені карнавал,
Та коли я бачу тебе, діво пречиста,
Відчуваю в серці сталевий кинджал.
Зброя ця міцно засяде в печінці,
І смерть зі мною закрутить свій флірт,
Та враз потону я в багрявім рум’янці
І засяє цей свіжий, весняний ще цвіт.
Анна Швець
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
