Anima ossessiva (Нав’язлива душа)

Усе кругом біло, яскраве світло
Пуста, без нічого кімната.
Тільки мольберт і чорна палітра
Фарби нескінченна літра.
Повільно ведеш рукою по полотні
Хвилі вимальовуєш тільки одні.
А я стою біля тебе, і милуюся
Надто спокійна, зовсім не хвилююся.
Петлі, крапки, повільно до низу текли
Рани на пальцях жахливо пекли.
А ти все малюєш і малюєш
Поки памороку не почуєш.
Ти зі мною ж, любиш говорити
Скажи мені щось, припини мучню робити.
Ти завжди рада, коли мене бачиш
Для мене ти теж багато значиш.
І тремтячим голосом кажеш
"Ти мене теж божевільною вважаєш?"
Та на палітрі мені покажеш,
Як усіх навкруги цим вражаєш.
А я дивлюсь на твій малюнок,
Побита гору склянок.
Ні, ти не божевільна,
Але не зовсім від мене вільна.
Ось у цьому є проблема,
Вона вісить на тобі як еблема.
Я з тобою літаю як наче чорний метелик,
Як маленький, охороняючий ангелик.
Малюнок стає все ясніше –
А ти кричиш все голосніше.
Я скажу тобі що твій мозок знати має,
Мене в цьому світі зовсім немає.
Бо мертва я уже давно,
Фарби з рук падають як доміно.
І ти все більше й більше плачеш,
Зовсім по іншому малюнок вже бачиш.
Червоного кольору надто багато,
Ліні стаєш малювати грубовато,
Ти повільно з плачем спускаєшся на підлогу,
Ось і кінець нашого несправжнього діалогу.
Я буду тобі нашептувати різні слова,
Чуєш крізь писк в вушах, як сова.
А ти все малюй.
Малюй… Малюй..

Тетяна Арканум