У надії сплітається доля наша,
Спадщина минулого, ніжна як роса.
В стежинах часу, де сліди пращурів,
Лежить велика спадщина, як скарб у скрині.
В тернових рукавах минулого вітру,
Сприймована мудрість, велика як зоря.
Спадщина, як таємниця, ховає в собі,
Ті духовні скарби, які в нас прокидають весну.
Крізь вікові пелени, мов весняні лози,
Сплетається сюжет спадщини в книзі нашій.
З покоління в покоління передається звичай,
Щоб серце било в такт історії мудрої.
Спадщина традицій, наче вишиванка,
Виграє мелодію вечірню та весняну.
Та в піснях відлуння минулого голосу,
Спадщина воскресає, як земля під росою.
В храмах, де стоять святі ікони,
Спадщина духовна, як свіча горить.
На запорізьких ланах, в серці кожного степу,
Спадщина козацька, як життєвий квіт.
Спадщина в мові, у словах батьківських,
Мов бистре річкове повітря нашої світлиці.
Сплетаємо спільну тканину віковічності,
Бо спадщина – це наш обрій і наше коріння.
І в книгах світлих , де пером написано,
Спадщина розквітає, ніжна і неповторна.
Спадщина, як гілка весняного верболозу,
Нас веде в майбутнє, несучи світло в очах.
Отже, нехай лине пісня про спадщину нашу,
Про кожен слід, що в нас в серці залишений.
Спадщина, як сонце на високому небі,
Віддзеркалюється в нашому житті, в своїй величі.
Павелко Михайло
