Гомонить Дніпро широкий,
Вітер хвилями гуля,
А за степом, понад лугом,
Гетьманська слава ожива.
Рвуться коні в чисте поле,
Шаблі блискають в боях,
За Вкраїну, за свободу
Йдуть козацькії війська.
Сідлай, козаче, вороного,
Он бачиш там отамана кошового?
Благослови ж нас, Божа Мати,
Щоб перемогу здобувати.
А полководець наш звитяжний —
Богдан Хмельницький славний, відважний,
Нехай щасливий буде вік,
Що край з ярма на волю вивів.
А ляхи всі його бояться,
Що й на Гетьманщину згодяться,
Аби у снах їм не снилось,
Як козацьке військо з’явилось.
Бо ж то вражая сила лиха,
Скільки ще маєм терпіть?
Утиски, панщину, сльози,
Люди добрі, годі мовчать!
Годі вже гніту, польського люду,
Ходіть до війська, ставайте в солдати!
За віру, за волю, за славу народу
Мусимо разом ворога здолати!
Кріпіться, мамо, бо буде війна,
Помоліться за сина у храмі.
Може, Господь захистить від гріха,
А може, і згину в могильній ямі.
Люба, серденько моє миле,
Не сумуй за мною, не плач.
Бо коли свобода настане,
То весілля зробим, побач.
А куди ж ми подінемось від такої долі?
Треба ж усім показати, якої ми волі!
Колись ми були лиш селяни, холопи,
Тепер козаки, не ворожі раби!
Було це в далекім 1649-м,
Біля славного міста Збараж,
У місяці вересні, в битві завзятій
Ми гнали ворога, не знали поразки.
Хай славиться Хмельницький,
Його військо гідне, хоробре, міцне!
Заснували ми Гетьманщину,
Щоб вільне життя було нам святе.
Вітер віє по долині,
Шлють ляхи погані вісті дружинам.
коротка їм лишилась днина.
Бо наша армія надзвичайно сильна.
Та ти, моя люба, боялась за мене,
Даремно лила свої сльози.
Бо воля прийде, а разом із нею
Вже не згадаєм старої загрози.
А тут “Руїна”, рік четвертий,
Як в нас єдності нема.
Лівий берег, правий –
Гетьмана було аж два.
Та ось раптово
Дорошенка всі обрали,
Брюховецького ж у ніч
Зрадники життя забрали.
Що буде далі –
Ніхто не знає,
Лише Господь
Від біди захищає.
А Хмельницький хай спочиває,
Його ім’я народ згадає,
Та ворогам не буде місця,
Бо час настав у битві зійтися!
Хай згинуть ті,хто зрадив, хто продав свій рід,
хто ворогів чекав прихід.
А ми піднімем стяг наш в небеса ясні,
Щоб воля знов розквітла в рідній стороні!
пані Люсі
