Під дверима — дощ, і ніч, і дитя,
Закуте у плед, наче зшите з життя.
У вікні — лиш туман, на подвір’ї — нікого,
Та серце промовило: «Будеш мій. Знову».
Він дав йому дім, навчив дихати світлом,
Вчив зав’язувати шнурки і молитись.
Хлопчик сміявся, будував кораблі,
Падав, вставав, засинав на грудях в імлі.
Десять років минуло — як сон, як привид.
День народження, свічки, подарунки на диво…
А тоді — порожнеча. Його не було.
Ні взуття, ні слідів, ні записки. Ні слова.
Батько біг, бився з вітром, кричав у поля,
Слідопити, листівки, але тиша — глуха.
А через півтора місяці — серед рову,
Знайшов те, що лишилось від його роду.
Тіло… замерзле. І очі відкриті.
Як в очікуванні, що тато прийде, як в дитинстві.
І світ обвалився. Постріл. Тиша.
Кров на підлозі, а серце — без тіла, без крила, без вишні.
А далі — не смерть. Не спокій. А хата.
Сторонні обличчя і таймер з відліком зрата:
"Раунд розпочнеться за 10… 9…"
Щось всередині плаче, але не знає, чому він живе.
Генератори. Крики. Люди тікають.
Хтось скаче через паркан, хтось згасає.
І от — з лісу виходить Той. Мов тінь.
З мечем. І цеглиною. І хворою грубістю в спині.
Меч блискає — і вже шиї нема.
Цеглина — і зникає пам’ять, ім’я.
Він біжить, сміється, ніби в квесті новому.
І коли встромляє батькові в груди — шепоче знайоме:
— "Поспи трішки, татку… Я виграв раунд."
А батько лежить, ані звуку, ні крику,
Та щось у душі тріпоче, мов птах у повітрі.
— "Я знаю тебе… Десь… Хтось… Син?"
Але смерть забирає і це — як дим.
І знову… та сама хижа. Вогкість, бруд.
Інші люди. Новий раунд. Новий жах. Новий труд.
І він — без пам’яті, без коріння, без шкіри.
Лише відчуття, що за ним стежить звір.
І він приходить. Завжди. Меч і цеглина.
Тріщина в душі, усмішка в дитини.
— "Поспи трішки," — каже знову, знову, знов…
І батько помирає, не знаючи знов любов.
Та іноді, перед смертю — бачить кімнату.
Пластиковий динозавр. Малюнок на мапі.
І себе, як читає казку вночі,
І сина, що шепоче: "Я завжди з тобою…"
І тоді помирає. Спокійно. Без болю.
Але знову прокидається… У хижі. У колі.
І все знову. Меч. Ігра. Раунд. Сліди.
І син, що давно вже грається… не в ті ігри.
Нео
