Я на вулиці із мріями про неї,
І скажу, що вірш цей про любов.
І напевно варто вже зізнатись,
Що є тягар, який болить і знов і знов.
Мені так прикро за мою незграбність,
За мою стривожену печаль,
За оті думки, що блазні.
Мені так соромно і одночасно жаль.
Вона відкрила світ для мене,
Словами про взаємну ту любов.
І спалахнуло в небі сяйво,
Нічних балад, білих зірок!
І не знаю, що робити далі…
Нехай пливе одвічний караван!
А я кохатиму її надалі.
Невідомість, що має печаль…
Васильєв Юрій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
