Я цілував її ніжні руки
Шию, і пліч овали.
До тремтіння обіймав чисту душу,
І так само дурні її ранки.
Я тримав її наче сонях,
Таку яскраву із чорним насінням.
Елегантну і неможливо красиву,
Я тримав її так неможливо.
Вона зовсім не фантастична,
І про неї не складають пісні.
Тож нехай цей вірш лине першим
До її світом забутих зіниць
Васильєв Юрій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
