Ти любиш квіти, ти казала
Мені тоді, як стрів тебе.
Зозуля горе нам кувала –
Не чули ми її, як і себе.
Декламував тобі поезії, що знав,
А їх багацько назбиралось.
Трималися за руки серед трав,
Не бачили, як лихо тут закралось.
Заплющив очі, стулені вуста,
Кортить палкого поцілунку.
Ріка текла з-попід моста,
Почув мороз у межах шлунку.
Розплющив. Зникла ти, пропала!
“Вернись, спокуснице брехлива!”
На землю хмара листя впала,
Зачалася гроза бурхлива.
Олександр
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
