schwarzer Schmetterling (чёрная бабочка)

За вікном панувала ніч
Час, в якому на дворі не єдиної душі.
Світилась в кімнаті хрустальна річ,
Примітили її очі небайдужі.
Місяць білим світлом в вікно світить
Наче дорогу ненароком комусь мітить.
І тут з ні від куди як маленьке кільце,
Метушиться в кімнаті чорне тільце.
Вмить влетіло мені в душу,
То ж прийняти його мушу.
Чорний, як тьма, метелик,
Подарований маленький букетик.
Розчинився в мені мов повітря.
Звідки взялось до нього довір’я?
І мов вселилась в тіло чиясь душа,
Як чорнило приліпилося до аркуша.
Кімната як вперше виглядає,
Темрява ніколи її не покидає.
Пальці стали довгі, як олівці,
Наче дерев’янні пагінці.
Моє тіло стало довгим,
Блідним, дуже вогким.
Ноги виросли дуже великими,
Очі стали чорно- іскристими.
І ким же я стала?
Немов півжиття не спала,
Мішки під очима жахливі,
Руки зовсім нерухливі.
Боюсь дивитися у відображення,
Лице стало повне враження.
Я чоловік, який на вид був похмурий,
Худий, високий і понурий.
Сльози чорні на блідних щоках,
Темні тіні на зморшках.
Сильним себе відчуваю,
І минулу дівчину відпускаю.
Це тепер новий я,
Миленька моя.
Тетяна Арканум