Сучасні вірші про війну: авторська поезія незламності

Вони повернулись — не всі, не одразу, І кожен мовчав — довше, ніж говорив. У погляді — тінь, у долонях — образи, І спалахи пам’яті — тиші мотив. Вони пам’ятають не дати — обличчя, і крик, який в темряві хтось обірвав. Як подих ховали спустошені ніччю, І віру […]

Пішов від рідної хати — Не бачу рід, ні донечок ні дружину ні мати. Пройшов БЗВП — навчився стріляти, Щоб землю свою захищати. Приїхав у степи Запоріжжя, Як колись ішли козаки, Та зброя вже інша — новітня, І час вже не той, що колись. Я буду стояти за […]

Я небо прошу — не віддай мого сина у темряву ночі, у крик і вогонь. Хай стане для нього дорога єдина — дорога додому, до рідних долонь. Я землю прошу — збережи його кроки, від кулі укрий і розбитих доріг. Нехай оминають тяжкі дні і роки, де сина […]

Там небо пахло попелом і втомою, там тиша била в скроні, як прибій. Вертаєшся до затишку знайомого, але в тобі ще дихає той бій. За спиною — вогні і рвані обрії, і кожен крок твій — виклик небуттю. Там дні кроїли час — були жорстокими, щоб просто так […]

Закрийте нам небо – ракети летять. Не ті, що простори зірок бороздять — Летить чорний чад, і сліпучий вогонь. Розбуркує сни, ніжність теплих долонь. Гуде і здригається тиша жива, Стають сірим попелом села й міста. І падає світ, обірвавшись на крик, І час, ніби скло… і ракет свист […]

Повітря стало густим і скляним, слова застигають, мов краплі смоли. Ти бачиш, як обрій стає знов чужим? Це знак, що мости за тобою пішли. Не в дзвонах тривога — у шелесті трав, у тому, як раптом замовкли птахи. Хтось тихо у неба ключі відібрав, готуючи простір для іншої […]

Не пахне земля чорноземом — Вона пахне порохом й сном, Який обірвався раптово Під вибуху чорним крилом. Не небо — а стеля зі згарищ, Не тиша — а свист над чолом. І серце стискається в грудях, Коли повідомлення: «Живий. Потому». Дитинство лежить під завалами, І лялька дивиться в […]

Я вчуся не плакати вголос, Бо стіни запам’ятовують крик. Я вчуся тримати спокій, Хоч всередині — зламаний рік. Я знаю напам’ять молитви, І кожен сигнал — як суд. Коли засвічується екран — Мене пробиває, мов струм. Я сплю в обіймах подушки, Бо так ніби ближче до плеча. Твій […]

Війна не питає дозволу. Вона просто входить в дім. Роззувається чоботом брудним По білих плитках і мріях твоїх. Вона не геройська — вона Завжди пахне потом і страхом. Вона жере молоді обличчя І давиться чорним сміхом. І навіть коли буде тиша — Не плутай її з миром. Бо […]

За обрій сонце впало горілиць, та небо не від зірок заясніло — то полум’я страшне, без меж і лиць, у мирний дім незваним прилетіло. Воно не гріє — обпікає сни, лишає чорний попіл на порозі. В багаттях хижих чорної війни згорають квіти, мрії у тривозі. Тріщить залізо, плавиться […]

В кутку у кімнаті, де вибите скло, Застигла маленька тінь. Там більше немає ні «до», ні «тепло», Лиш попіл і височінь. В руках лиш ведмедик — обпалений бік, Один, хто знає секрет: Про те, як умить зупинив свій хід вік, Зник в просторі силует. Стоїть і не плаче. […]

Приїхав він… Навколо тиша незвична, Не чути розривів, не свище метал. Та в грудях від спокою — темрява вічна, Бо серце пізнало вже інший портал. Він бачить усмішки, кав’ярні, трамваї, Тут сонце цілує вишневий садок. А серце стискається — пам’ять тримає Той кожен холодний і димний окоп. Обняв […]