Смуток, і розчарування заполонили голову,
Я дивлюся навколо
Не відчуваю втому
Я щось роблю не так
Не цікавими стали навіть люди зі школи
Нічого зовсім не розумію я тому
Побачив ще й хлопців в який все теж так
Світле небо, червоний монстр
Немає ні вітру не має дощу
Але сонця не має
Нічогісінько не хочу
Щоб вбити трохи часу,
Цього вірша пишу..
А написала вона
Червона пристрасть і недоказані слова
Мені не вистачає такої її, це правда?
Чи це нав’язали мені?
Чи то друг чи ворог я не знаю нічого, намагаюсь закопатися у чужу мову.
Я не хочу чужого, бо не знаю чому
Я знаю що хочу, але вже свою
Я чомусь іду у всіх на поводу
Довіряю кожному як мозку свому
Я начебто знаю що робити, але не роблю
Я хочу вірити що не роблю фігню
Я маю здолати холодну пітьму і стати сонцем
Що гонить геть тяжину
Я маю робити що вмію краще за всіх,
Я хочу щоб був у навчанні успіх.
Зміню усім думку І буду не сам
Забагато жаліюсь хоч я мужчина
Тепер уже краще, я бачу свій шлях
Писати цей вірш не аби який страх
Я згадую всього що досі досяг
Не мертвий я ще бо бог показує шлях
Покладені надії, але віри нема
А я доведу що це ДУЖЕ дарма!
Тож діло тепер у моїй голові,
Зміг навести я порядок в собі
Порядок всередині, порядок усюди
Не потрібні мені усі нав’язані люди
Приїду додому а що робити я зна
Займуся я справою і не буде дна
Я ніколи не один, і дякую я
Такий я обрав шлях, а назад дороги нема
Я не бачу сонця, але де шукати вже зна
Хоч їду і бачу усе я з вікна
Вже не займає той факт що її поряд нема
Я вироблю план і нічого не дарма
Не скажу ні ворогу ні другу, я
Яка різниця хто перший коли призу нема
Всі розумні пташки – летять в теплі края.
Джамейкан
