А я давно уже не плачу.
Нічого в Бога не прошу.
Людей фальшивих наскрізь бачу
І за неправду — не змовчу!
Не вірю в доброту байдужу,
Ще гірше — подвиг на показ.
Це як морозом гріти душу
І насолоду мати від образ.
Гіркі утрати — гартували,
Кидали ниць — я підвелась!
І щоб там люди не казали,
Та тільки долі не здалась.
Із сотні друзів — одиниці,
Зате надійні та чуткі.
Із сотні книг, що на полиці,
Ті що зачитані листки.
Чим більше літ — жорсткіший вибір.
Фільтра мілкішають в душі.
Реальність — немов інший вимір,
В багатолюдній цій глуші…
Барчук Р
18.01.20
Барчук Раїса
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
