Коли світло погасло і холод собачий,
Коли тіні налізли на дах і на дім,
Ти як промінь,як янгол небесний неначе,
Освітила пітьму десь у серці моїм.
Я тебе крізь світи і століття шукав,
Ти єдина така неповторна і рідна,
Хтось тебе із надії і щастя зіткав,
Щоб забрала від мене всі горя і біди.
І у венах моїх ти весною течеш,
І цвітінням барвінку лягаєш у ліжку,
І вогонь твій палає, але не пече,
Боже,звідки ти взяв таку жінку?
Ірина Стельмащук
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
