Бій під Авдіївкою.

Якось вранці, на світанку,
Пішла дивізія вперед.
Щоб із точки номер десять,
Вибить орків на нівець.
Командир їх звався,, Батя."
Накази чітко віддавав,
І із окопа, чуть піднявшись,
В русьню гранати він кидав.
У всих засмучені обличчя,
І дим, і копоть навкруги.
Рашисти лізуть як барани,
Їх гонять путінські кати.
,,Ще не вмерла України"-
Співа поранений солдат.
Він первим кинувся під кулі
Забувши і про біль, й про страх.
Уже кінчаются снаряди,
Й тревожно б’ются їх серця.
А орків вибити потрібно,
Наказ ніхто не відміняв.
Ще довго бились українці,
За ті Авдіївські місця.
Ще повернется до країни
Утрачена в бою земля.
Не переживайте,хлопці милі,
Прийде іще ота пора.
І як весна, милує наші очі сині,
Повернется ще в Україну, уся утрачена земля.
Будуть жити українці,
На оновленій землі.
І розквітне наша Україна,
Й заспівають свою пісню солов’ї.
Тетяна