Вербна неділя

Вербна неділя. 13 квітня.
Сонце зійшло — теплий ранок яснів,
Місто ще спало, спокійні вулиці снів.
Вербна неділя, гілки в руках,
Молитва лунала у чистих серцях.
Та враз — наче пекло зійшло з небес,
Вибух — і місто втратило рез.
Дим, гуркотіння, скло і бетон —
Затих у повітрі дитячий тон.
Швидка, поліція, крики й біда,
Знову вибух — і знову журба.
"Кого ви рятуєте? За що ви так з нам?" —
Іроди сіють смерть по домам.
Машини палають, і будинки — вщент ,
Крізь попіл і дим, десь чути: "Помер…".
Година за годиною — світло в пітьмі,
Людей витягають з руїн, а хтось — вже спомин і пил.
Реве сирена, згорілі хати,
Сльози на лицях, не можеш втекти.
А хтось не встигає, а хтось не дожив,
Хтось поруч дитину в обіймах носив…
Іроди! Скільки ще триватиме жах?
Скільки ще душ злетять у димах?
Служба тривоги — знову лічба:
Тридцять загиблих… Двоє з них діти.
Вербна неділя — та гілка в крові,
Світло затьмарилось в Божій главі.
Та в серці палає: ми пам’ятаєм,
І тихо за всіх ми свічку тримаєм.
Мар’яна Лабецька