Вершник

Хто ж би думав, шо в світі сплетеному,
Серед сотень мільйонів доріг,
В реальності нудній і буденній,
Ти прийдеш на мій битий поріг.
Що зламаєш в мені стальні грати,
Що дістанеш з полону вітрів,
Я б хотіла раніше тебе помічати,
Я б шукала тебе між світів.
Моя реальність зламалась не в перше,
Та ніколи того не було.
Що нарешті я той темний вершник,
Що дарує світу тепло.
Що робив ти зі мною? Не знаю,
І чому я твоя до кінця?
Я тепер по шматочкам мов зграя.
Що чекає на тебе – творця.
То фурор мого пʼяного серця,
Коли ти завітав у мій світ.
Твої очі мов кришталю озерця.
Забрали мою душу собі.