Вона була як Осінь,
Закутана у золото.
З холодним подихом.
І іскрами в очах.
Вона кружляла танцюючи,
Підіймаючи з землі слова
Голубила їх подихом
Ховаючи у снах.
Вона любила язики вогню,
Що поглинали даруючи тепло,
Що так рвались у небеса,
А піднявшись танули.
Вона була прохолодною до всіх,
Але іскрилась золотом.
Вона любила холодом,
Вклоняючись до ніг.
Вона була манірною,
По дитячому грайливою,
Безжально чутливою,
І теплою по своєму.
Та хтось зумів побачити
Тепло у цьому холоді,
Щось більше у її золоті.
Не підбираючи його з землі…
Вона була як Осінь.
Стояла вся оголена
Босоніж на снігу.
Та з іскрами золота.
Тарас Четербух
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
