Віками проклята росія,
Країна ворогів моїх,
Тобі ніколи не пробачим,
Смертей синів і дочок українських усіх.
Гнобила мій народ віками ти,
І виправдань тобі ніколи не знайти,
Ти мій народ віками голодом морила,
Та в українців завжди знаходилася сила,
Україна з твоїх руїн завжди вставала,
А тобі смертей мого народу було мало.
Роками Україну ти не берегла,
Ти витісняла мову українську,
Принижувала, як могла.
На Сході, у Дебальцевськім котлі,
Дітей ти наших катувала і вбивала,
Жахіття того ні Європа,
Ні Україна не чекала.
Ми вистоїмо, ми все зможем,
Ми зробимо, щоб Україна знову розквітала,
Бо нескоренна в нас держава,
На цілий світ така одна,
На жаль на Сході досі йде війна.
Та ми пробачити не зможем,
Коли закінчиться війна,
У кожне українське місто і село,
Багато жахіття, багато смертей принесла вона.
В душі я розумію – це жорстоко,
Та вірш мій має право на життя,
Бо для війни тривалістю більше семи
років,
Не може бути ні прощення, а ні забуття!
21.04.2021.
Віра Дукач.
Віра Дукач
