Він

Він мені каже:
«Та нічого не буде.
Це лише дотик,
лише наші тіла».

А я не готова.
Не зараз, не з ним.
Лиш він. Лиш тільки він.

Він не хоче торкнутись душі,
лише взяти своє на мить.
Щоб шкіра ще довго пам’ятала тепло,
яке без слів розчиниться вранці.

Я кажу йому: «Я ж тебе не люблю».
А навіщо любити,
щоб потім боліло?

Він каже:
«Та нічого, це просто моменти,
це просто хімія, просто вогонь».

А я не люблю його тепла.
Не терплю його слів,
його дотиків, звичок,
його голосу, сміху.

То яка це хімія?
Який у біса вогонь?

З його уст не буде слів «кохаю»
То навіщо це все?
Vladyslava