Голодний Дух

Згадалося… Заплакана бабуся,
З окрайцем хліба і жалем в очах
Страшну історію розказувала внукам
Про голод, що вселився їм під дах.

Вона його Примарою назвала,
Голодним Духом, що прийшов в світи.
Він забирав усіх, кого лиш бачив,
І спорожнілі вичищав хати.

Він жив усюди, навіть поза домом,
Холодне поле поглядом орав.
Лише рілля… Ніде ні бадилинки,
Він все живе з собою забирав.

Голодний Дух ніде не зупинявся.
Він, як примара, над життям літав.
Там де він був, лиш чорний слід лишався,
Щасливий той, хто гнів його не взнав.

«Щаслива я, – всміхнулася бабуся, –
Голодний Дух мене не наздогнав.
Я вижила, щоб розказати внукам
Про час страшний, де голод панував».
Оксана Лободяк