Для чого живуть зорі?

Раптом я прокинувся й озирнувся навкруги.
Чим є всі ці душі, що існують на Землі?
Хтось кудись біжить і рветься, та чи вони знають, куди їм треба йти?
Чи є у них конкретна ціль, що принесе вдоволення в останні дні?
Люди так бояться смерті — тієї, що в кінці до кожного прийде.
І Сонця промені останні, що потраплять у вічі, змусять все забути.
Це так страшно, коли темно, коли не знаєш, що там буде.
Та й не можеш вже нічого знати, коли серце вже не битиме в груди.
Невдовзі всі ми будемо у ґрунті,
Наші знання, досвід і свідомість зрівняються із землею
І віднесуться вітром часу до безкінечних порожнеч.
Усі, кого любили й знали, пірнуть у темну воду, як тільки так захоче доля.
А Всесвіт, наповнений яскравими зірками, згасне, бо зірки невічні теж.
Кожна людська душа — сама по собі, як та зоря у просторі без меж:
Сяє, поки не згасне, поки темрява не пробереться глибше.
Та коли вже час виходить і хочеться ще жить, зі світом вже нема мереж.
І тіла небесні, як тіла земні, помирають, просто трішки довше.
Мільярди зір, від нейтронних до наднових, витратять усі запаси гелію та водню,
Так як люди свої тижні та роки.
І навіть коли залишаться самі чорні діри, як спогади про те, що колись були народжені зірки,
Вони відчують голод та зрозуміють, що наближається і їх кінець.
Забудуться й вони, як ті чудові сни, коли я прокидаюсь знову.
Розсіються й вони в останнє на віртуальні кванти,
Як мрії й надії тих, хто канув у Лету чорну.
І що ж я маю в результаті? Невже усе, що люди роблять, роблю я, є марним?
Схоже так… Усе це марно…
Але це ще не кінець поеми.
Сенс не в результаті чи в тому, що на нас в кінці чекає.
Вся суть — у шляху, в тій миті, що мають люди від народження до смерті.
Так, це правда: смерть посміхається кожному із нас, і винятків немає.
Але ми можемо хоробро встати і подивитися в очі їй, або ж бігти від того,
Що і так здожене, бо час відведений кожному — скінченний.
І зірки не знають, для чого світять одне одному вони,
Але так це гарно, коли небо випромінює всього спектра кольори.
Тож будь, ти як та зірка гарна, що сяє довго і яскраво, даючи надію людям.
Зроби так, щоб перед вічним сном твій кожен промінець,
Освітив щасливі лиця інших, які сміливо зустрічають свій кінець.

Антон Стойко