Сидять в світлиці батько й мати,
де фото сина, на столі з війни,
чорною стрічкою на вугол перетяте,
посмертний орден поруч – на згадку для сім’ї.
Війна життя у сина відібрала,
батькам за непоправне горе – співчуття.
Сім’ю далеко не одну знедолила вона
синам і дочкам України перемелюючи долі.
Квіти живі на цвинтарі в надгробного хреста,
яким позначено його на віки місце.
Син не вступив у повноцінне ще життя,
тож внуки не порадують батьківськії серця.
Батьки у скорбі і уся рідня,
миті з життя синочка у пам’яті рояться.
Кровиночка уже не скаже: "ДОБРОГО ВАМ ДНЯ,
– і щиро з добротою посміхнеться… ".
Його невдіваний костюм у шафі висить,
гітара в скорбі у кутку пилиться.
І недочитаний роман, з його закладкою стоїть,
та фото довоєнне на стіні – щасливо посміхається.
У просторі, планети рух, без змін лишився.
Батькам, здається, що життя вже завершилось.
У долю сина увірвалася війна,
і шлях його трагічно припинився.
Яків Похиленко.
