Життя таке швидке: ти думаєш, ще є час, і не помітиш, як близько вже кінець її.
Пропадем — не згадають, лиш ехом лишимось, блукаючи на цій землі.
Онуки вже не взнають нас і те, ким ми були:
кого ненавиділи, любили, якими мріями жили.
Життя річкою пронесеться і змиє нас навіки.
Настануть зміни, прийде час —
не лишиться ні слова, ні речі,
які розкажуть про нас.
Хоча, можливо, наші діти підростуть
і дітям своїм звістку віднесуть.
Але, напевно, це тільки мрії,
сповнені надій лишитись десь на цій землі,
а не пропасти і сліду не кинути.
Лишитись знаним на землі,
а не забутим бути в ній.
Степан Кузненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
