Мерзотні,пакосні,скажені та лукаві
Гнилі,смеродючі, жорсткі та багряні,
Постійні, вічні, у одному стані,
Мої думки – це звук ножа на сталі.
Мої думки – я всі вас проклинаю,
Я смерті тим нейронам побажаю,
Через які я плачу та страждаю,
Я через них повзу, і тіло краю.
Згний моє серце, душу заразивши,
І шлунок мій отрутою споївши,
Візьми мене мій мозок на книпи,
Клянусь тобі що стану на диби.
Шматки твої по всій стіні розмажу,
Де битимусь то там мабуть і ляжу,
Чи може кулю в лоба я наважу,
Коли мене відпусте в грудях страх,
Клянусь тобі що на твої очах,
Душа безсмертна стане перегноєм,
І як подумаєш, "Як він її загоє?",
Я просто знову кину кулю в лоб.
Чи доля мила і погубить тромб,
Моє лукаве, зле, холодне сердце,
Чи може взяти те п’явок відерце,
Нехай всотають всю смердючу кров,
Нехай очистять те що не для мене,
З’їдять в мені оте гниле й скажене,
Що називають, просто так – думки.
Переверни ж тепер все навпаки,
Заради кого чи скоріше завдяки,
Твої думки були немов про рай,
Такі квітучі, милі та чарівні,
Легкі, чистенькі, щирі та спокійні,
Навколо люди всі щасливі й вільні,
У них нейрони лиш з таких думок.
Яке убожество, хіба буває прок?
А все дістало знову ці думки,
Вони немов би злі тітки й дядьки,
Повсюди, скрізь та звідусіль лунають,
Завжди кричать, лиш іноді співають.
О боже як же ш жити заважають!
О все дістало! Де мій пістолет!?
Ростислав
