А ще ж не кохали,відрізали крила
І скошена коле у серце стерня.
Багряні розчавлені грона калини
Не соком стікають,то кров молода.
А скрипка знов плаче і втоми не знає,
Сльозами умилася їхня весна.
Так рано до себе Господь забирає,
Як цвіт відлетіли за мить в небеса,
А ненька голосить і скроні сивіють,
Дітей хоронити , то доля тяжка,
І мамині руки вже їх не обіймуть,
Ніхто не поверне їм рідне дитя.
Ти,Боже,скажи,я стою на колінах,
Чи всю ти покуту за волю прийняв?
Чому бережеш ти життя ізувірам?
Ніколи не буде від них каяття.
Благаю спини лиш цей світ божевільний,
Ти ж сіяв добро і навіки любов,
Ти сяйвом своїм захисти Україну,
Ти нам залиши світла вічний покров.
Автор: Людмила Сун-Дун-Чан
– [ ]
Людмила Сун-Дун-Чан
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
